Діти і батьки: взаємовідношення

У той холодний ранок я трохи проспала і діяла в шаленому темпі, щоб не запізнитися на роботу. На ходу одягаючись і блискавично накладаючи косметику, віддавала вказівки всім членам своєї родини:

- Тарас, не забудь забрати зимові пальта з хімчистки! Повернуся сьогодні пізніше, тому що ввечері збори.

- Альоша, візьми спортивний костюм на фізкультуру! Бутерброди для всіх в кухні ... Збирайтеся-ка швидше!

- А ти що тут робиш? - Остання фраза була адресована моєї п`ятнадцятирічної дочки.

Ірина давно вже повинна була вийти з дому, але ще стояла в коридорі і повільно застібала гудзики кофти.

- Поспішай, запізнишся адже!

- Здається, я не зможу піти в школу, мама ... - невпевнено вимовила вона.

- Чому це? Що раптом сталося?

- Погано себе почуваю, - пробурмотіла дочка і нарочито закашлялась. Приклавши руку до її лобі і визначивши, що температура нормальна, я сказала:

- По-моєму, просто гострий приступ облуди. Сьогодні контрольна, так?

- Ага, з математики ... Мама, ну дозволь залишитися вдома ... Мені так погано ...

- Е, ні! Давай-но, дочка, без фокусів!

- Якщо отримаю двійку, то винна будеш ти! - З докором промовила Іра.

- З чого раптом? Ти весь вечір проговорили з Катею, а винна мати ?! І не забувай: після уроків - відразу в басейн!

На роботі я раз у раз поверталася думками до дочки, переживала за неї.

В цьому році ми перевели Ірину в спеціалізований ліцей. Раніше вона була відмінницею, а тепер з`явилися проблеми з навчанням. Дочка скаржилася, що контрольні занадто важкі, що вчителі чіпляються. Результати першої чверті виявилися плачевними. Вона прінесланесколько сімок. Втім, чому дивуватися! Все рідше бачила її за підручниками, частенько донька проводила час в суспільстві подружок і перед телевізором. Звичайно, я лаяла, вона огризалася, ми сперечалися, навіть сварилися ... Для мене було важливо майбутнє Ірини. Але про яке майбутнє в наш час можна говорити без хорошого всебічного освіти? Тому записала її на французький, на танці, в басейн. Ми з чоловіком не шкодували на все це грошей, вважаючи витрати на навчання найкращою інвестицією. Раніше Ірина була відмінницею. Але, з тих пір як ми перевели дочку в ліцей, у неї з`явилися серйозні проблеми з навчанням.

Додому я повернулася, вже підготовлена до серйозної розмови з дочкою. Ірка сиділа перед телевізором, тому відразу отримала зауваження. Це був час для домашнього завдання!

- Ну, мама! - Запротестувала дочка. - Ні сил весь час вчитися! Мізки не залізні! Потрібен хоч якийсь відпочинок!

- По-моєму, ти взагалі не вчишся. Чи ти думаєш, оцінки виправляться самі, поки ти дивишся свої нескінченні серіали ... Значить так! - Я клацнула вимикачем, і екран погас - Поки успішність не покращиться, забороняю дивитися телевізор і виходити з дому!

- Що? - Іра вибухнула. - Ну, це вже занадто! Я тобі не робот, не забувай!

Я ледь стрималася, щоб не зірватися.

- Питання вичерпане! Ось підтягнеш в навчанні, тоді і подумаєш, як розпоряджатися своїм вільним часом.

- Все одно у мене немає цього вільного часу, - сердито пробурмотіла Іра, зменшивши тон, і подивилася благальним поглядом на батька. Тарас сидів, мовчки, не втручаючись в перепалку. - Папа, ну скажи ти хоч що-небудь!

- У нас з татом думка збігається, - випередила я чоловіка. - А тепер іди і добре подумай про те, що тобі сказано.

- Ти б ще прикувала мене до письмового столу кайданами! - Крикнула дочка і з усієї сили грюкнула дверима. Незважаючи на різку реакцію, я сподівалася, що Ірина все ж візьме себе в руки і почне нормально вчитися.

Але цього не сталося. Незабаром відбулися батьківські збори, на якому класна керівниця повідомила мені, що дочка приходить непідготовленою, спізнюється на уроки, що успішність її катастрофічно падає. До того ж через пару днів зателефонувала вчителька французької та запитала, чому Іра відмовилася від занять. Коли я здивувалася, вона пояснила, що дівчинка не з`являється у неї вже три тижні. У мене все всередині просто обірвалося. Після цього відбувся черговий серйозна розмова з дочкою.

- Мені нічого не можна! Тільки зубрити і зубрити! Ніхто так не знущається над своїми дітьми! - Обурювалася Іра.

- Я про тебе думаю! Освіта - твоє майбутнє! Без нього зараз нікуди!

- Мала я на увазі твою освіту, як і цю дурну школу! Дайте мені спокій все в спокої! Я втомилася! - Кричала дочка.

- Я тебе дуже люблю, щоб залишити в спокої! Навчання - це зараз найголовніше. Трохи потерпи, потім будеш добре жити! Роботу знайдеш гідну, забезпечена будеш, дітям зможеш дати освіту. Коли ж ти, нарешті, зрозумієш ...

- А я не хочу! Не хочу розуміти! Не хочу зубрити! Не хочу, не піднімати голови! Хочу зустрічатися з друзями, жити повним життям! - Дочка тупнула ногою і зачинила свої двері.

- Тобі не здається, Женька, що ти надто вимоглива до неї? Чи не занадто високо піднімаєш планку? - Запитав мене чоловік.

- Ти її захищаєш? Або мене звинувачуєш ?! - З роздратуванням відповіла я питанням на питання. - Вона повинна вже розуміти, що в житті важливі не тільки розваги. Є ще обов`язки! А інакше, сам знаєш, що ...

- Але ж це всього лише п`ятнадцятирічна дівчинка. І, мабуть, усіх цих обов`язків у неї занадто багато. Вона просто боїться їх, подумай про це.

- Але дівчинка повинна, нарешті, навчитися відповідальності! Ти знаєш, які у неї оцінки? Адже в школу ходжу я! А ти добренький. Це, звичайно, приємно ... Але комусь доводиться бути злим. Краще б ти мене підтримав, а не виправдовував лінь і нехлюйство.

Наступний день видався холодним, похмурим. Весь світ здавався темно-сірим і не обіцяв нічого радісного. З огидою виглянула у вікно. «Ось так субота», - подумала я. Сьогодні ми з дітьми зібралися в новий торговий центр, де можна було цікаво і з користю провести час. Давно обіцяла дітям з`їздити туди, повести їх в шведське кафе, дати можливість пограти в автоматах і трохи покататися на невеликому льодовій ковзанці. Крім того, ми збиралися купити дещо в дитячі кімнати і канцтовари.

А до виходу потрібно б прибрати в будинку. Не відкладаючи в довгий ящик, я приступила до домашніх справ і весь час думала про те, що намічений похід може допомогти знайти спільну мову з моєю впертою дочкою-підлітком.

- Мама, ну коли ми, нарешті, підемо? - Альоша вже стояв в коридорі, практично готовий до виходу.

- А ти поснідав?

Син нетерпляче кивнув, а я ласкаво наїжачила його волосся.

- Тоді скажи Іринці, щоб швидше одягалася, і почекаєте мене у дворі. Я миттю закінчу і спущуся.

- Мамо! - Крикнув Альоша через кілька хвилин. - Ірки немає!

- Як ні? В якому сенсі? - Я кинулася в кімнату дочки.

Ліжко Іри була акуратно застелене, але її самої не було. Я шукала її по всій квартирі: і у ванній, і в вітальні - марно. Потім накинула куртку і побігла у двір, але марно.

- Ірки ніде немає. Може, вона пішла в торговий центр сама? - Запитав Альоша, стоячи посеред вітальні.

Я занепокоїлася не на жарт, всередині все знову обірвалося. Зазвичай по суботах дочка довго спала, не можна було добудитися. А вже умовити її вийти куди-небудь до обіду - практично неможливо. Особливо в таку тужливу неприємну осінню погоду ... Ми з чоловіком ще раз обшукали всю квартиру, навіть збігали в гараж на всякий випадок, але Іри ніде не було. Взявши себе в руки, я засіла за телефон, почала обдзвонювати подруг дочки.

- Ні, Іри не було, - відповідали мені, обіцяючи дати знати, якщо вона з`явиться.

- Що їй стукнуло в голову? - Я більше не могла стримуватися і готова була розкричався або розплакатися.

- Ти почекай, не переживай так! Може, у неї виникло якесь термінове справу, і вона не встигла залишити нам записку. Швидше за все, Ірка ось-ось повернеться, - чоловік, на відміну від мене, не втрачав самовладання. - Трошки почекаємо.

Заглянувши в щоденник дочки, і тричі перерахувавши навантаження, я жахнулася. Її навчальний день дорівнював моєму робочому.

Мені важко було сидіти і чекати біля моря погоди, коли пропала дочка, але виходу не було, довелося погодитися з Тарасом. Про наміченому поході в магазин тепер не могло бути й мови. Розчарований Альоша з ображеним виглядом усівся перед телевізором. Тарас зайнявся своєю роботою, я почала готувати обід, щоб зайняти себе і відволіктися від страшних думок. Час від часу визирала у вікно в надії, що з`явиться дочка. Але Іра не поверталася. Ми пообідали. Стрілки годинника відмотували кола, і я нервувала все сильніше.

- Що ж все-таки сталося? - Не витримавши, нарешті, запитала чоловіка. - Це на неї не схоже. Вона не могла без дозволу зникнути так надовго!

- Може бути, їй захотілося побути самій, - припустив Тарас.

- Нічого собі! А про нас вона подумала? Адже ми переживаємо! - Я вже була близька до істерики. - Потрібно негайно дзвонити в міліцію!

- Але Ірини немає всього кілька годин. Занадто мало, щоб заявляти про зникнення. Здається, повинні пройти добу або навіть більше ... Не пам`ятаю точно, - чоловік як і раніше намагався зберігати спокій. - Давай-но я візьму машину, проїдусь і пошукаю її ...

- А я що буду робити? Сидіти вдома і чекати ?! - Крикнула в розпачі. - Та я збожеволію!

Краще поїду з тобою. Може, десь і зустрінемо наше опудало ... В цю хвилину різко задзвонив телефон. Ми з Тарасом переглянулися і, немов по команді, кинулися знімати трубку.

- Женя? - Почула я мамин голос.

- Так, здрастуй, мамо ... У нас тут ... - Донечко, дзвоню, тому що у мене ... несподіваний гість ... Ти розумієш? Трубка ледь не випала у мене з рук. Адже мама жила в двохстах кілометрах!

- Алло, Євгенія? Я кажу, що до мене тільки що приїхала Иришка. У мене перехопило подих, говорити я не могла. Моя п`ятнадцятирічна дочка сама відправилася в таку далечінь!

- Вона трохи втомилася і замерзла, але взагалі все в порядку. Іра зізналася, що поїхала, не попередивши вас.

- Виїжджаю. Прямо зараз! - Зібравшись з силами, вимовила я.

- Нікуди ти не поїдеш в таку погоду, - заперечила мати. - Уже пізно, темно. Ми з онучкою скучили одне за одним, і вона залишиться тут на неділю! А ви приїдете завтра, посидимо всі разом, потім спокійно поїдете. На цьому розмова закінчилася. Сперечатися в мене не було сил, та й мама була права. Здавалося, мені слід було заспокоїтися, адже тепер було відомо, що Іра в безпеці, і завтра ми побачимося. Але мене як і раніше трясло. Я випила таблетку і лягла. Але сон не йшов. Лежала й стала роздумувати про останні події. Невже я допустила якусь помилку? Може, дійсно, поставила перед донькою занадто високу планку? Схопилася, дістала щоденник Ірини і подивилася її розклад. Потім підсумувала години занять, включивши всі додаткові уроки, басейн. Перераховувала тричі, не вірячи своїм очам. І як вона взагалі витримувала таке до сих пор! З розрахунків слід, що моя Ірка навчається в тиждень стільки ж, скільки я сама перебуваю на роботі! Але ж одна справа я - доросла жінка, а інше - дівчинка-підліток. Адже вона ще росте, розвивається, а тут така божевільна навантаження! З ранку - школа, вечорами - додаткові заняття. Навіть в суботу, і то - уроки танців!

Тільки зараз я зрозуміла, що переборщила. Занадто добре - теж погано. Нічого дивного, що Іра перестала справлятися. Мій чоловік мав рацію. У бідну дитину просто виявилася занадто амбіційна мати. На наступний день до обіду ми вже були у мами. Вона зустріла нас дуже тепло, пригостила розкішним домашнім обідом, спекла мій улюблений пиріг. Іра сиділа, ні на кого не дивлячись і не зронивши ні слова. Тарас сів поруч.

Погладив дочку по голові і сказав, що ми дуже сильно про неї турбувалися. І нашу дівчинку раптом немов прорвало. Вона розплакалася, а потім сказала:

- Вибачте. Це було нерозумно. Я більше ніколи так не зроблю.

А коли ми з мамою залишилися в кухні вдвох, вона почала розмову.

- За словами Іри я зрозуміла, що останнім часом ви не ладите через її навчання.

- Так ... Мама, я зробила помилку, але тільки зараз це усвідомила. Наче прозріла. Занадто багато від неї вимагала, давила, вона і не витримала.

- Іра скаржилася, що ти не зважаєш з її думкою і бажаннями. Адже саме в цьому віці дівчинки так потребують розуміння, в материнській підтримки. Не будь з нею надмірно строга. Заганяючи в кут, ти не залишаєш їй виходу. Дай хоча б трохи свободи, це допоможе Іринці стати більш самостійною.

Та й ваші відносини скоріше налагодяться ... Твій вплив буде сильніше, а слово - вагомішим.

- Мам, тепер я і сама це розумію. Потім вийшла в кімнату, сіла поруч з донькою, обняла її. Вона зніяковіла ...

- Мамочка, прости мене! - Иришка знову розплакалася. А заспокоївшись, продовжувала. - Але не можу я стільки всього встигнути! Ну не виходить у мене бути найкращою ученицею в класі.

- Прости і ти мене, сонечко! Я була не права. Хотілося, щоб ти отримала максимум знань, але навантаження виявилася занадто важкою. І зовсім не треба бути кращою в класі. Просто намагайся, учись. Решта додасться.

- Я виправлюся ... Обіцяю ... Тільки дуже прошу тебе: відміни свій заборона, мама! - Дочка витерла сльози рукавом.

- Уже скасувала, - посміхнулася я Ірі.

Иришка попросила вибачення і обіцяла підтягнутися в школі, а я скасувала свою заборону і сказала, що буду допомагати їй.

- І до речі, з додаткових вибери те, що тобі до душі, від решти відмовимося. Адже потрібно підтягнутися в школі. І відпочивати тобі треба обов`язково. Я допоможу, ми все надолужимо.

- І я зможу запросити до нас Катю? - Дочка вперше за вечір усміхнулась.

- Звичайно, зайка! Все в твоїх руках.

Внимание, только СЕГОДНЯ!

Відносини