Нервова анорексія і булімія

Життя так закрутила гайки, що іноді мені здавалося: виходу немає і не буде ніколи. Я колола як проклята, бо два роки тому мій невірний чоловік кинув мене, пішов з дому.

- А я? А Майка? Не залишай нас! Як же ти можеш так вчинити? «Відстань!» - Чоловік відштовхнув мене і грюкнув дверима. А потім я дізналася, що він живе з молоденькою продавщицею, яка працювала в найближчому супермаркеті.

Удар був занадто несподіваним. Я впала в депресію і перестала помічати все навколо себе. Майка плакала, смикала:

-Мама, мамочка, прокинься! Мені страшно, коли ти така ...

- Яка така? - Байдужим голосом озивалася я на її слова.

А чи є сенс жити? Навіщо, якщо тебе кидають, як обридлу річ? Ніхто не протягне руку допомоги, не зрозуміє. Для чого? Ходила по замкнутому колу образи і туги і лише, коли у нас оселилася мама, відійшла. «Ти погано впливаєш на Майю, - сказала вона. - Вирішила плюнути на своє життя, це твоя справа, але ти відповідальна за долю дівчинки. Не забувай про це. Твоя дочка може загинути ». І я немов прокинулася ...

З гіркотою оглянула Майкін колготки з дірявими п`ятами, згадала чай з хлібом, які ставила перед донькою замість вечері, і жахнулася власним егоїзму! Як же я могла так зневіритися, щоб забути про дочку! догляд чоловіка для мене - це важко, але для дочки зрада батька - справжній шок. Як я могла не помічати її горя? І життя круто змінилася. Якщо ще вчора ледь знаходила сили, щоб піти на роботу, то тепер завзято взялася заробляти гроші. - Доньці потрібно багато всього, - повторювала собі як заклинання. - Майечка матиме все найкраще! Ось здивується колишній чоловік, що я змогла самостійно виростити дочку, дати їй освіту і поставити на ноги.

Після розлучення пройшов рік. Майці виповнилося шістнадцять, і їй дійсно потрібно було багато всього. Тепер-то розумію, що і моє гірке відчай, і моя фанатична завзятість у роботі однаково позбавили дочку головного - моєї уваги, моєї турботи і ласки. Спочатку я не помічала дочка, пізніше у мене фізично не вистачало часу займатися її проблемами. Так, заробляла чимало. Але не настільки, щоб відчувати, що своєю роботою можу забезпечити свою і Майкін стабільність в майбутньому.

Що творилося весь цей час з донькою, я й гадки не мала. Коли поверталася додому, Майка, як правило, вже спала, і іноді я навіть не спромагалася заглянути в її кімнату. Ось так ми і жили. Я орала, а дочка вчилася, і невідомо, який би трагедією все закінчилося, якби одного разу я ... не вивихнула ногу. Недарма кажуть, що не було б щастя, та нещастя допомогло. Мимоволі я спостерігала життя дочки, і відкриття, які відбувалися на моїх очах, дуже насторожували. Я раптом помітила, що Майка сильно схудла, та й настрій у неї пригнічений.

- Донечка, ти себе погано почуваєш? Майя знизала плечима. Але найбільше мене вразив її відповідь:

- Тобі не байдуже?

- Майя! Як ти зі мною розмовляєш? - Обурилася. Вона процідила мені, як чоловік колись:

- Відчепись ...

Я стала придивлятися до дочки уважніше. З нею явно відбувалося щось дивне. Майя багато їла, але чомусь соромилася цього. Я ставила перед нею тарілку з відбивною і картоплею, а вона мляво тикала виделкою в м`ясо:

- Не хочеться їсти. Я і так товста.

- Ти не заведеш себе до виснаження, - хвилювалася я. - Їж.

Вона відсувала тарілку, але якось я помітила, що вона жадібно поїдає ту ж відбивну і картоплю потайки. «Нічого страшного, - заспокоювала себе. - Дитина ще росте, організм вимагає додаткових калорій ». Але через день Майкін апетит здивував мене.

Я застала дочку, жменею запихають собі в рот печиво.

- Ну і дієта у тебе! Чи не дурний, Майка. Харчуйся нормально, і тобі не доведеться під`їдати після обіду або вечері. Дочка ковзнула по мені злим поглядом і буркнула: «Не твоя справа».

- Що це означає? Хто тобі сказав, що це не моя справа? - Обурилася я, а дочка презирливо відповіла:

- Швидше б ти вже одужувала і відправлялася на роботу.

- О Боже! Майка! Невже я тобі так заважаю жити ?! - Образилася я.

- Ти? - Заволала вона. - Та ти мене взагалі не помічаєш! Немов мене і немає. Пропадаешь десь цілодобово, а тепер вирішила питання задавати?

Я теж не стрималася

- Пропадаю ?! Я працюю, для того щоб ти мала все необхідне! Вона закрила вуха руками і кинулася чомусь не в свою кімнату, а в туалет. Я почула судомні звуки блювоти і занепокоїлася. Невже Майка щось приховує від мене?

Я повернулася на роботу, але тривога за дочку оселилася в душі і не відпускала. А вдома тим часом відбувалися дивні речі. Увечері я приносила додому запас продуктів на тиждень: кілограм хорошою ковбаски, кілька пакетів з пельменями, сир, сметану, молоко, овочі, фрукти, солодощі, а на наступний день ввечері холодильник був порожній. - Майя, а куди поділися продукти?

- До мене друзі заходили ... - відповідала донька. Я їй не вірила, бо знала, що у Майки не було друзів. Коли я сказала їй про це, вона здійнялася:

- А я просила перевести мене в школу, де вчиться Люся!

Люся - давня подружка Майї, але вона входила до слабку школу, а у мене була мета перевести доньку в престижний навчальний заклад.

- Знайди спільну мову з хлопцями в новій школі, - порадила, але Майка глянула на мене зі злістю. Я вирішила, що зі здоров`ям дочки не все в порядку. Майка все худла, але їла багато і часто. І ця блювота ... Раптом страшна здогадка вразила мене. Майка вагітна? Апетит, блювота ...

- Доча, коли у тебе останній раз були місячні? - Запитала якось. Вона задумалася, знизала плечима:

- Не пам`ятаю...

Відразу тягти дочку до гінеколога я не наважилася. Купила упаковку гігієнічних прокладок, поклала дочки в тумбочку. Через два тижні перевірила. Все на місці. Здогадка підтвердилася! Я жахнулася, але ввечері вирішила серйозно поговорити з дочкою. Штовхнула двері її кімнати і отетеріла. Майка сиділа на ліжку і зубами відривала шматки від палиці копченої ковбаси. Поруч валялися порожні зім`яті коробочки від йогуртів. Штук вісім-десять.

- Майечка ... - Я так розгубилася, що ледве в непритомність не впала, адже картинка була не для людей зі слабкими нервами.

Дочка почервоніла, нервово згребла їжу.

- Стукати треба! Або тебе не вчили ?! Я розплакалася. Села поруч з нею:

- Я ж бачу, що з тобою відбувається! Ти не хочеш поділитися зі мною?

- Пізно щось згадала ... - презирливо відповіла дочка і, зігнувшись, побігла до туалету.

- Боже ... - прошепотіла я, коли вона вийшла з ванної. - Ти вагітна? - Запитала обережно, коли Майя, знесилена тривалою блювотою, втомлено лежала на ліжку.

- Що за думки! Та ти з глузду з`їхала! - Різко відповіла вона.

- Не бреши, - говорила спокійно. - У тебе ж немає місячних.

- Може бути. Але хлопця теж немає!

- Але тебе нудить ...

- Мене нудить від цієї жахливої життя! - З її очей потекли сльози.

- Як же ти можеш таке говорити, Майя ?! - Злякалася я. - У тебе все є! У тебе такі перспективи ... Вона перервала мене питанням:

- Хочеш дізнатися, що мене радує насправді? Їжа! Ось що!

- Їжа? - не зрозуміла я.

-Я хочу їсти завжди! - Майя говорила швидко, немов поспішала вилити на мене все, що так довго приховувала. - Я хочу їсти завжди і всюди. Я радію тільки тоді, коли їм, а потім ... Потім мене нудить, кишки вивертаються назовні, і я знову хочу їсти ...

Вона говорила, а в моєму мозку вже крутилося красиве слово «булімія». Мені довелося стати свідком смерті від цієї хвороби однієї жінки, нашої сусідки. Я тоді була дівчиськом. Поруч з нами жила звичайна родина: чоловік, дружина, син. Жінка була худюща, але її страшного апетиту дивувалася вся округа. Вона їла все підряд і часто. Але мені розповідали про страшні нападах блювоти, які мучили її. Вона померла від виснаження. Чи не сама смерть шокувала тоді - її причина ... «Хіба можна померти від їжі? І що ж це за хвороба така - чим більше їси, тим більше нагадуєш скелет ?! »- дивувалася я тоді.

Майка розповідала, а я відчувала, як від жаху німіють ноги. Ніч не спала. І перш ніж приймати рішення, що робити, я пошукала в Інтернеті відомості про булімії. Всесвітня павутина виплюнула мені стільки жахів, що я втратила спокій. Одна думка стукала в мозку: швидше, швидше, треба швидше ... Не дай бог ... І я згадувала померлу сусідку. Тепер мені стала зрозуміла ця нелогічна для молодого віку депресія, яка роз`їдала душу Майки. Потрібно довести дочки, що є сенс боротися, щоб перемогти хворобу.

- Це хвороба? Але все люди їдять ...

- Але не у всіх блювота після їжі, не всіх мучить тваринний голод.

- Чому трапляється ця хвороба? - Запитала дочка, і я знизала плечима:

- Медики не знають причин виникнення булімії. Зате вони навчилися відмінно справлятися з цією хворобою. Я читала наукову роботу одного маститого психіатра ... Майка підхопилася і закричала:

- Психіатра? Ні, не піду до психіатра! Я в своєму розумі!

Ох, і важко було переконати доньку піти до лікаря! На це пішло більше місяця, і за цей час Майка нітрохи не змінила звичок. Вона як і раніше мало їла в моїй присутності, зате потім я вигрібала з її кімнати гору обгорток від шоколаду, печива та цукерок. Дочка не слухалася мене. Допомогла моя мама.

- Тільки спробуй махнути на дитину рукою!

- Ні, я не здамся, - твердила я собі, і щовечора продовжувала переконувати дочку піти на прийом до лікарів.

скоро з`ясувалося, що в нашому місті є тільки один фахівець, мав колись справу з булімією. Я розуміла, що лікування буде тривалим і комплексним. Майка здалася несподівано. Одного разу напади блювоти так виснажили її, що, коли вона, похитуючись, вийшла з туалету, прошепотіла тільки одне слово: «Згодна ...» Не можу сказати, що стало легше. Але ми з Майкою рук не опустили, бо разом з проблемами ясно побачили і перспективи.

- І мене перестануть мучити жахливі напади блювоти?

- Так, моє сонечко. І твій настрій тоді буде радісним, і друзі будуть поруч з тобою ...

Я говорила не порожні слова. Я перевела Майку в школу, де навчалася Люся. Лікарі рекомендували створити максимальний психологічний комфорт, і я знала, що спілкування з Люсею допоможе Майї. А ще я повинна була довести дочки, що для мене немає нікого і нічого важливішого, ніж вона.

- Я з тобою, рідненька, я допоможу тобі в усьому, дорога, - повторювала Майка щодня як заклинання.

І я кожен день намагалася довести їй свою любов. Поступово наші відносини стали налагоджуватися. Пройшов рік, і ми з донькою поки ще тільки на початку шляху до одужання. Але якщо раніше по кілька разів на день Майка рвалася в туалет, щоб викликати в себе їжу, то тепер напади трапляються все рідше. В останній місяць лише двічі їй стало погано. І харчується вона тепер інакше - відповідно до рекомендацій лікарів. Іншим став і її життєвий настрій! Коли в один з днів несподівана нудота підступила до горла, вона зблідла, але сказала твердо:

- Це - останній раз, більше таке ніколи не повториться.

Я вірю в неї і вірю в себе. Ми зможемо повернути Майкін здоров`я. А недавно дочка повернулася з прогулянки і радісно повідомила мені:

- Мам, я закохалася!

В цю мить я чомусь вирішила, що у дочки відновився менструальний цикл, порушений булімією.

- Чудова новина!

- Мам, може, запросимо його в неділю на обід? - Запитала моя дівчинка, і я кивнула.

Майка вже не боїться сідати за стіл і приймати їжу в присутності сторонніх людей. Вона обов`язково буде здоровою. І щасливою ...

Внимание, только СЕГОДНЯ!

Будинок і родина / Діти / Здоров'я дитини