Що таке любов до своєї дитини?

Дитячі пустощі мого Антошки легко могла трагічно закінчитися для нашої щасливої родини...

Дурниці, звичайно, але коли я дізналася, що виношую синочка, найбільше хотілося, щоб він був блондином з карими очима. Антошка вийшов - як на замовлення.

Світловолосий забіяка. І хитрощі карі очі. Мама схилялася над колискою і не переставала захоплюватися: - Донечко, до чого ж Антошка на тебе схожий! Просто вилитий! Чоловік сприйняв народження сина з ребячливость захопленням. Він жартівливо вимагав, щоб ми називали його «татком», схоплювався до дитини серед ночі і міг носити його на руках з вечора до ранку. Антошке виповнилося чотири роки, коли наше життя змінилося на сто вісім-десять градусів. У той день ми втрьох гуляли в міському парку. Навколо галасували діти і птиці, на галявинах живописно розташувалися групки відпочиваючих. Ідилія! Антошка йшов, тримаючи нас з чоловіком за руки. Несподівано він зупинився як укопаний. Ми одночасно нахилилися до сина: що сталося, любий? Антошка, як зачарований, не міг відірвати погляду від високого хлопця атлетичної статури. Той стояв прямо посередині алеї і з кимось жваво говорив по мобільному телефону. Чому хлопець так заінтригував сина, адже він був зовсім не знайомий нам? Антошка вирвався, підбіг до хлопця, задер голову і радісно вигукнув незнайомцю в обличчя: - Здрастуй, тато! Хлопець закліпав очима, відірвав руку з мобільним від вуха і моторошно почервонів. Поруч зі мною покривався густий багряної хвилею Толік, мій чоловік і справжнісінький батько Антошки. Я б розреготалася від немислимої дитячої витівки!

Я б знайшла тисячу необразливо для Толіка пояснень Антошкіна вчинку, але ... Але поруч стояв Толик і з неприхованою ненавистю дивився на мене. Ніяких таємних думок! Все назовні!

І я читала в його погляді: «Ти ... Ти стільки років обманювала мене! Антошка - не мій син! Напевно, ти зустрічаєшся з цим красенем потайки, приводиш до нього сина! Яка ганьба! А я так вірив тобі. Як ти могла?!"

- Анатолій! Ти остаточно з`їхав з глузду! - Різко прошепотіла я чоловікові.

- Про що ти? - Запитав він награно наївно. - Не розумію тебе!

Я не встигла відповісти. Антошка взяв атлета за руку і крикнув нам:

- Мамо! Батько! Я трохи походжу з цим татом по парку! Гаразд?

Хлопець посміхнувся і зніяковіло знизав плечима. На лавках завмерли пліткарки, з цікавістю спостерігаючи за хлопчиком з двома папами і абсолютно очманілий мамою. Я відкрила, було, рот, але почула поруч голос Толика:

- Тільки не довго! Ми тебе з твоєю мамою біля цього дубки почекаємо! Антошка потягнув незнайомця по алеї, а я нервово рвонула за ними.

- Ти куди? - Єхидно запитав чоловік і боляче схопив мене за руку.

- З глузду з`їхав, чи що? - Запитала я роздратовано. - Не знаю, що це на Антошку знайшло, але ти-то доросла людина! Стоїш зараз пнем, а наш син йде з незнайомим чоловіком у невідомому напрямку! А якщо його вкрадуть ?! Або він заблукає ?!

- Чому ж з незнайомцем? - Зло запитав Толік. - Мабуть, вони досить часто зустрічаються. Я розумію, в твої плани не входило знайомити мене з справжнім батьком Антона. Але тут доля злегка внесла свої корективи.

- Маячня якась! - Мене стало трясти як в лихоманці. - Пусти мою руку! Я йду за дитиною, а ти можеш стирчати тут далі і додумувати свої ідіотські вигадки! Ех ти!

А я думала, що ми настільки довіряємо один одному, що ніякі дурниці не зможуть цього похитнути! Наївна, як я помилялася! Толик диявольськи посміхнувся, раптово розтиснув свою долоню, і я відсахнулася, втративши рівновагу. Чоловік різко повернувся і пішов геть. «Гаразд, будинки поговоримо! Не до нього зараз! Ідіот нещасний! - Билося в голові. - Треба за Антошкой бігти! »Я наздогнала синочка і атлета в кінці алеї.

- Мамо! - Зраділо вигукнув Антон. - Зараз я тебе познайомлю! Цього тата звати Петя! Він - баскетбол!

- Чи не баскетбол, а баскетболіст, - поправила я сина і додала: - Нам пора додому! Попрощайся з дядьком. Потім я довго вибачалася за сина перед хлопцем і нарешті, повела засмученого забіяку додому. Ми йшли повільно, і я обережно випитувала малюка:

- Синку! З чого ти раптом назвав цього здорованя татом? - Тому що він - мій тато! - Відповідало моє чадо простодушно.- У дитячому садку нам показують картинку, і там все тата високі, як Петя! А ось лисих немає - жодного!

- Тато і мама живуть зі своїми дітьми разом, - я раптом втратила всі аргументи. - А все інші чоловіки - чужі, і вони для дітей не тата.

- Так нехай Петя з нами живе, - не здавався Антошка. - Буде добре?

- Не можна! У всіх дітей один тато і одна мама! Невже ти вибереш Петю? А як же твій справжній тато? Він тебе так любить! Адже він засмутиться!

- Я його теж люблю, матуся - зізнався шибеник. - Навіть більше Петі.

З тим ми і доплентався додому. Толік сидів перед комп`ютером і всім виглядом показував неймовірну зайнятість.

- Батько! - Закричав Антон з порога. - Ти тільки не переймайся! Я люблю тебе більше Петі! Чесно-Пречесний!

- Ах так! Його звуть Петя! - Процідив чоловік. - А мамі він теж подобається?

- Мама каже, що ти хоч і лисий, зате рідній! - Видав Антошка.

- Я хотіла втрутитися в цей безглуздий діалог, але промовчала.

- І часто ви з Петром зустрічаєтеся? - Допитувався Толик.

- Часто! - Ляпнув Антошка, і моє серце покотилося в п`яти.

Чорт забирай, через дитячу дурниці може розвалитися нормальна сім`я. Чоловік схопився, нервово заходив по кімнаті, потім сів перед сином навпочіпки і запитав тихо:

- Де ви з ним зустрічаєтеся?

- Пап, ну на зображенні, - щиро зізнався Антошка. - Хороша картинка, красива дуже!

- У тебе є його фотографія?

- Ти з ним фотографувався разом? Так? - Намагався розшифрувати мій Толик.

- Ну, який ти, тато, нетямущий! - Сплеснув долонями синочок. - На зображенні в книжці! Там є і тато, і мама! І синочок! Вся родина!

- Покажи мені цю картинку! - Попросив чоловік. Антошка насупив брівки й почав нишпорити в ящику з книжками. Нарешті на світ Божий витягли тонюсенькая книжечка. Антошка розкрив її, погортав і тут же ткнув своїм пухким пальчиком.

- Ось я! Ось - тато! А ось - мама! - Говорив серйозно. Ми з Толіком схилилися над книжкою і одночасно ойкнули. З картинки на нас дивився хлопчина - точна копія нашого білявого і кароокого Антошки.

Не дивно, що синочок порахував, що в книжці зображений він. Поруч з малям радісно скалили зуби височенний міцно збитий тато і кругленька, як колобок, усміхнена мама. Син задумливо дивився в книгу, хмурився і коментував: - Я - правильний! Як в книжці! А тебе, тато, неправильно намалювали. Ти у нас якийсь лисенький. І мама у нас худа! Чи не така, як треба! Чи не кругленька зовсім! Дивно якось. Правда?

- Мама у нас - то, что надо! - Зітхнув з полегшенням Толик. - Це, синку, книжка неправильна! Ну, розсмішив!

- А я думав, що дітям можна мати і справжніх батьків, і книжкових. Правда, Петя схожий на тата з книжки?

- Схожий! - Хором відповіли ми.

- А мами підходящої чомусь не траплялося, - зізнався синку.

Ось тут-то і у мене в грудях неприємно йокнуло. Може, ми робимо щось не так, якщо наш Антошка шукає собі книжкових тата і маму? Коли синочок заснув, ми з Толіком цілу ніч пошепотітися, але так і не змогли зрозуміти, що, ж нам робити. А вранці син сам подарував нам відповідь на всі наші запитання. - Якби, крім вас, у мене були ще одні батьки, мені довелося б іноді ходити до них у гості, і я б нудьгував без вас. Ви ж - рідні! Як думаєте: може, тому я на зображенні такий сумний? Мис чоловіком кинулися до нещасливої книжці. Точно! Між височенним малювання татом і круглої пампушки мамою сумував маленький хлопчина. На наступний день ми закинули цю книгу на найдальший стелаж. Але з тих пір, коли ми всією сім`єю гуляли в парку, я ще довго сахалася від всіх пишненька жінок, а Толик косо поглядав на всіх рослих чоловіків. Але Антошка проводжав байдужим поглядом потенційних книжкових мам і тат. Здається, він цілком задоволений справжніми батьками. І тепер ми всі дуже навіть щасливі ...

Внимание, только СЕГОДНЯ!

Будинок і родина / Діти